В минулій статті ми піднімали тему депресивного стану і хотіли би більше розкрити її. Однією з причин депресії є неприйняття себе. В період надвисокого напруження, стресів, нестабільності в світі, однією з речей, що тримає нас – є любов до себе. Як виявилось полюбити себе може не кожна людина і частина з нас все життя проводить в постійній боротьбі. Чим це спричинено?
Бажання бути здоровими, підтягнутими й привабливими — цілком природне. Воно народжується з інстинкту самозбереження та потреби почуватися добре у власному тілі. Та чому ж так часто турбота про себе перетворюється на виснажливу боротьбу, повну заборон, зривів і почуття провини?
Парадокс у тому, що справжня любов до себе не має нічого спільного з примусом. Коли ми їмо не з голоду, а щоб заглушити тривогу, самотність чи втому, ми поводимося з собою так, ніби не чуємо себе. Це схоже на ситуацію, коли дитині погано, а дорослий, не розібравшись у причинах, знову і знову пропонує їжу як універсальний «заспокійливий» засіб.
Так само і ми часто не ставимо собі запитань: чому мене тягне на солодке саме ввечері, чому вдень я контролюю себе, а вночі не можу відійти від холодильника? Натомість обираємо короткий шлях — заїсти напругу.
Замкнене коло самонеприйняття
Джерела цієї боротьби з самим собою зазвичай закладені дуже рано — у фразах про «ідеальну зовнішність», у страху бути неприйнятим, у соціальних стандартах.
Це легко пояснюється, адже візуально ми все життя спостерігаємо за щасливими історіями струнких та привабливих. Коли ми дивимося романтичні фільми, то головна героїня, в яку всі закохуються – завжди є красунею. Головний герой, який завжди перемагає та досягає успіху, завжди вродливий з підтягнутою міцною фігурою. Тому поступово формується небезпечне переконання: «Я буду щасливим лише тоді, коли схудну, коли буду гарним/гарною».
Так виникає знайомий багатьом сценарій. Спочатку — невдоволення собою і заперечення реальності. Потім — створення недосяжного ідеалу, який стає єдиною метою. Далі — жорсткі обмеження, виснажливі тренування, контроль до фанатизму. Після цього — зрив, провина і нова хвиля самопокарання.
У цій логіці немає турботи. Є лише агресія, спрямована на власне тіло. Контроль ваги стає заміною контролю над життям, яке здається хаотичним і непередбачуваним.
Коли тіло стає мішенню
Надмірна фіксація на зовнішності часто сигналізує про глибші внутрішні конфлікти. Людина може не реалізовувати себе в важливих сферах, переживати внутрішню порожнечу, але замість роботи з цими болючими темами спрямовує всю енергію на «вдосконалення» тіла.
Це форма аутоагресії. За прагненням бути бездоганним часто стоїть вразлива частина особистості й накопичений гнів, який небезпечно проявляти назовні. Тіло стає безпечним об’єктом для цього нападу — через жорсткі дієти, переїдання, болісні тренування або нескінченні косметичні втручання.
Психосоматична ціна конфлікту
Психіка і тіло функціонують як єдине ціле. Постійне невдоволення собою створює стан хронічного стресу. Якщо короткочасна напруга активує адреналін, то тривала внутрішня війна з собою підтримується кортизолом — гормоном виснаження.
Коли організм постійно перебуває у режимі загрози, знижується імунітет, порушується робота внутрішніх органів, спостерігається погане самопочуття. Саме тому тривале самознецінення часто супроводжується психосоматичними розладами: проблемами з травленням, серцево-судинними захворюваннями, аутоімунними реакціями. Тіло бере на себе той тягар, який психіка відмовляється усвідомлювати.
Тіло як ресурс чи як дім?
Сучасна культура нав’язує ідею тіла як проєкту або активу, який потрібно постійно «покращувати». У такій логіці ми оцінюємо себе, критикуємо, виправляємо, ніби йдеться про річ. Цю тенденцію легко простежити в соціальних мережах, зокрема в інстаграмі, де ми бачимо як дівчата постійно за допомогою хірургів змінюють собі зовнішність, сидять на жорстких дієтах, постійно тренуються в залі.
Проте існує інший підхід — стосунки з тілом як із партнером, матеріальним продовженням свого внутрішнього «Я». Не як із об’єктом контролю, а як з єдиним простором, у якому живе наша психіка – храмом нашої душі. Саме тоді є гармонія, здоровий глузд, гарне самопочуття.
Коли ж тіло сприймається як ворог, з бажанням якого постійно треба боротися, якого постійно потрібно виправляти, воно починає захищатися — напругою, затисками, накопиченням. В таких випадках хвороба інколи стає єдиним способом зупинити надмірну експлуатацію.
Кроки до примирення з вашим тілом
Зміни не відбуваються різко, те, що вибудовувалось роками, за один день не виправити. Тут не працюють радикальні методи. Потрібна уважність, люов, турбота і поступовість.
Варто почати з перегляду власних думок. Катастрофічні оцінки зовнішності — це не факти, а інтерпретації, часто нав’язані ззовні. Корисно запитати себе, чий голос зараз звучить у голові.
Далі — усвідомити тригери. Соціальні мережі, порівняння, критика близьких, власні нереалізовані потреби можуть підживлювати внутрішній конфлікт з собою.
Важливий крок — перестати вимагати від тіла лише результатів. Турбота — це не лише контроль харчування, а й відпочинок, задоволення, відчуття безпеки. Гуляйте на свіжому повітрі, купуйте собі гарні речі, спілкуйтесь з близькими, турбуйтесь про ваше тіло і ви побачите як ви змінюєтесь і починаєте себе приймати та любити.
І нарешті — розвиток гнучкого мислення. Відмова від крайнощів дозволяє бачити себе живою, мінливою, достатньою навіть у недосконалості.
Важливо пам’ятати: мозок сприймає постійні напади на власне тіло як реальну загрозу. Щоб припинити заїдати стрес, потрібно усунути його джерело — завершити війну з собою і почати будувати союз із власним тілом.
Редакція PSYCHOLOGUS радить вам – в період новорічних свят подякуйте собі, проявіть до себе любов та турботу, прийміть свої переваги разом з недоліками та спробуйте радіти життю, не дивлячись ні на що.
Катерина Таран
