Часом ситуації ламають всі стереотипи, особливо для людей, що росли в дефіцитні 90-ті роки. У дитини є все — увага, подарунки, можливості, підтримка. Але замість радості з’являється постійне невдоволення: не так, не зараз, недостатньо. Дівчата та хлопці з нарцисичними рисами думають тільки про себе та про свої потреби, повністю ігноруючи почуття інших.
З боку це часто називають розбещеністю. Або поганим характером. Хоча насправді мова рідко йде про характер. В цій статті ми відповімо на питання – як не виховати нарциса, який знецінює турботу та увагу до себе.
Причина – забагато турботи?
Однозначної відповіді на це питання немає, але погодьтесь, що дитина не стає вимогливою раптово. Це відбувається повільно, без різких моментів. Просто одного дня допомоги стає забагато. Рішень за неї — теж. Турбота перетворюється на фоновий шум, який більше не помічається.
Коли за дитину постійно думають, вирішують, підлаштовуються, у неї не залишається простору для власних зусиль. А без зусиль не виникає відчуття цінності. Те, що дістається без внутрішньої участі, швидко знецінюється.
Ще складніше, коли похвала лунає автоматично. Не за дію — а просто так. У якийсь момент слова «ти найкраща» перестають гріти й починають вимагати продовження. Захоплення має бути постійним. Якщо його немає — з’являється роздратування та вимога постійного неаргументованого визнання. Так і з’являється людина – нарцис.
Нарцисизм з’являється через критику?
Іноді ситуація виглядає протилежно: замість захоплення — критика. Так дитину можна виправити, підкорегувати в чомусь, але робити це регулярно, з образами та знеціненням – ні в якому разі. Зворотній ефект має зіставлення з іншими. Також слід враховувати, що й зауваження потрібно робити тільки об’єктивно, адже вони накопичуються. І коли в житті дитини багато критики, знецінення, порівняння, обвинувачень і зауважень, вона починає усвідомлювати, що помилки є небезпечними.
Разом з цим може приходити думка, що краще виглядати ідеально, ніж бути справжньою, а звідси приходить холодність і зверхність, що ми й характеризуємо як прояв нарцисизму. Насправді ж людина, що виглядає як нарцис, просто намагається уникнути того, що викликає в неї біль та страждання.
Любов з застереженням
Окрема тема народження нарцисичної особистості — коли є умовність при виявленні турботи та любові. Коли прийняття дитини, визнання її цінності залежить від оцінок, результатів, слухняності. Тоді з’являється внутрішня домовленість: щоб я був (ла) цінним (ою), мені потрібно постійно відповідати очікуванням оточення.
Навіть якщо є втома, виснаження, людина прагне до безумовного ідеалу. Кожні її зусилля перетворюються на сходинки до самозакоханності, адже хто як не вона заслуговує абсолютної любові та вдячності зі сторони.
Коли немає правил…
Не менш руйнівною буває й повна відсутність правил. Без меж дитині неспокійно, навіть якщо зовні це виглядає як свобода. У цій тривозі й народжується бажання контролювати інших, вимагати, тиснути.
А ще є звичка знецінювати почуття. «Перестань», «нічого страшного», «ти все придумала». Після цього складно чекати, що дитина навчиться чути себе або когось іншого. Більш того таке зневажливе ставлення до почуттів дитини, може стати причиної дитячої депресії.
У підсумку вимогливість і невдячність часто виявляються не проблемою поведінки, а наслідком емоційної плутанини. Коли немає опори, але є надлишок очікувань.
Отже, підсумуємо…
Особисті межі, повага до почуттів, зрозумілі правила, контакт з близькими — звучить просто, але саме цього зазвичай бракує. Не любові, а зрозумілої, стабільної присутності батьків. Саме так, ми зможемо виховати дітей, не нашкодивши, а зробивши все можливе для їх самодостатнього та щасливого майбутнього.
Саме тому редакція PSYCHOLOGUS радить батькам бути уважними до почуттів своїх дітей, адже їх виховання це фундамент того, якими дорослими вони будуть в майбутньому та чи зможуть бути для своїх близьких опорою та підтримкою.
Катерина Таран
